Жорстокість батьків: види та наслідки

Діти емоційно незрілих батьків зазвичай звинувачують себе в жорстокому поводженні з ними. Коли такі діти виростають, вони несуть тягар відповідальності та провини. Утім, корінь проблеми слід шукати набагато глибше. Дізнайтеся зі статті про психотипи емоційно незрілих батьків та механізми їхньої жорстокості.

Що потрібно для нормального та здорового виховання дітей? Педагогічний талант? Педагогічні здібності? Любов? Бажання? Фахівці стверджують, що запорукою успішного виховання дитини є розум батьків, усвідомленість взаємодії з дитиною та власних рішень, увага до дитини та її потреб, послідовність у ихованні та отовність бути батьками.

Професор Алла Співаковська вважає: «Вчитися бути батьками— вчитися любити та поважати себе». Що заважає сучасним батькам любити себе? Зазвичай це їхні особисті проблеми:

· уражене почуття власної гідності;

· агресивне чи зневажливе ставлення до чоловіка/дружини, перенесене на дитину;

· слабкість, невпевненість, відчуття безсилля;

· накопичене роздратування на дитину;

· конкуренція з дитиною «завладу»;

· психічні розлади;

· емоційна незрілість, інфантильність.

Якщо у дорослого є контакт з дитиною— все буде добре, немає контакту— нічого неможливо передбачити. У такому разі виховання дитини залежатиме не від батьків, а від обставин, інших людей, закладу освіти, вуличної компанії. Бути дез авгодно, але не в серці власної дитини— доля всіх емоційно незрілих батьків.

Тяжкий емоційний та психічний внутрішній стан батьків породжує різні види жорстокого ставлення до дитини— маніпуляції, примус, покарання, присоромлення тощо.

Чого прагнуть досягти емоційно незрілі батьки, які так поводяться з дитиною? Зазвичай вони хочуть, аби дитина:

· слухалася;

· визнавала власну недосконалість і провину;

· прагнула відповідати їхнім очікуванням.

Чимало сучасних батьків виросли у співзалежних та віктимних сім’ях. Жорстокі матусі і татусі були жертвами власних батьків, а тому стають агресорами щодо своїх дітей. Жорстоким батькам властива дитяча незріла психіка з незрілим психологічним захистом— запереченням, витісненням, униканням— «Це не я! Дитина сама винна. Нічого погано не відбувається. Усе добре. Я не причетний(-а) доцього!».

У сім’ї, де панує жорстокість, дитина— об’єкт без права голосу й можливості повноцінно розвиватися. Таке безправне становище дитини— перший крок до вивченої безпорадності й віктимної поведінки.

Види батьківського жорстокого виховання

До основних негативних інтервенцій батьків належать примус, присоромлення, оцінювання та обмеження. У тім, прояви батьківської жорстокості ними не обмежуються.

Примус

Батьківське послання. «Тисам не можеш, у тебе немає власної волі, контролю, досвіду, розуму, а у мене є! А тому я замінюю твою внутрішню волю своєю».

Наслідки для дитини. У душі дитини виникає внутрішній конфлікт, у неї розвивається покірність, гіперконтроль, мазохізм —звичка страждати і терпіти.

Альтернатива у вихованні. Твердо окреслювати власну батьківську позицію, проявляти нормальну батьківську владу— позначати та приймати почуття дитини.

Присоромлення

Батьківське послання. «Типоганий(-а), нестерпний(-а), я бачу тебе наскрізь, від мене нічого не приховаєш. Усі твої бажання та дії аморальні».

Наслідки для дитини. Особистість дитини розщеплюється, вона починає проявляти девіантну поведінку.

Альтернатива у вихованні. Приймати дитину такою, якою вона є— з усіма недоліками та позитивними рисами.

Покарання й насилля

Батьківське послання. «Я зроблю тобі боляче, принижу тебе за те, що ти змусив(-ла) мене хвилюватися, нервувати, тривожитися. Я виміщу на тобі своє розчарування, оскільки боюся відчути себе поганим батьком. Я хочу, щоб ти назавжди запам’ятав(-ла), наскільки погано вчинив(-ла)».

Наслідки для дитини.Дитина стає агресивною, у неї з’являються поведінкові тенденції насильника, формується жертовно-мазохістська модель особистості. А відтак дитина стає віктимною чи співзалежною.

Альтернатива у вихованні. Встановлювати межі, обговорювати проблемні ситуації, домовлятися та за потреби йти на компроміси.

Погрози

Батьківське послання. «Якщо не слухатимешся, ми тебе полишимо, відмовимося бути твоїми батьками. Тільки хороші діти заслуговують на те, аби про них піклувалися, а ти— не заслуговуєш».

Наслідки для дитини. Тотальна недовіра та знецінення. Дитина схильна до віктимності чи співзалежності, у неї з’являються суїцидальні нахили та фобії.

Альтернатива у вихованні. Присвоювати власну батьківську позицію і владу, зберігати спокій, бути упевненими та непохитними під час прийняття рішень.

Обмеження

Батьківське послання. «Тобі всього вистачить. Ліпше, щоб у тебе було менше іграшок/цукерок/друзів. Ти не повинен мати їх так багато».

Наслідки для дитини. У неї виникають залежності, вона вчиться маніпулювати.

Альтернатива. Створювати умови для того, аби життя дитини було достатньо наповненим.

Критика

Батьківське послання. «Ти не знаєш, де помилився, у чому ти не вмілий і неспроможний».

Наслідки для дитини. Дитина стає залежною від чужої думки. У неї розвиваються перфекціонізм, фобії, тривожність.

Альтернатива у вихованні. Навчати дитину об’єктивно оцінювати її власну діяльність.

Вказівки

Батьківське послання. «Ти не в змозі визначити, чим тобі зайнятися, що відчувати, як поводитися».

Наслідки для дитини. Дитина стає інфантильною, пасивною, залежною та покірною, або, навпаки, демонструє бунтівну поведінку. Відбувається соціальна дезадаптація та маргіналізація її особистості.

Альтернатива у вихованні. Давати дитині змогу хотіти та обирати.

Приниження

Батьківське послання. «Власним невдоволенням я принижую і залякую себе, аби я звільнився від болю і тривоги та заспокоївся, а ти почувався(-лася) винним(-ою)».

Наслідки для дитини. У дитини формується низька самооцінка та жертовність. Дитина схильна до гіперконтролю, насильства, садизму.

Альтернатива у вихованні. Ставитися з повагою до дитини.

Похвала— зворотний бік критики

Батьківське послання. «Япомічаю тебе лише тоді, коли ти чемно поводишся. Робити хороше— тішити мене».

Наслідки для дитини. Дитина стає залежною від зовнішніх оцінок, у неї з’являються фобії, розвивається істеричність та нарцисизм.

Альтернатива у вихованні. Цікавитися, запитувати, давати дитині змогу самостійно оцінювати її власну поведінку та вчинки.

Ігнорування

Батьківське послання. «Коли ти погано поводишся, я тебе відкидаю. Я хороший батько/мати, а ти погана дитина і тому будеш страждати, доки не попросиш пробачення».

Наслідки для дитини. У дитини розвиваються пасивна агресія, конформізм, істеричність, маніпуляції, інфантильність.

Альтернатива у вихованні. Проявляти власні почуття.

Батьківський виховний вплив формує особистість дитини. Якщо батьки отримують не те, що очікували, вони продовжують у всіх бідах звинувачувати власних дітей. Їхні діти відтворюють ту модель виховання, вплив якої відчули на собі. А отже, утворюється порочне коло. Утім, його можна розірвати. Для цього слід пройти курс особистої та групової психотерапії, системних розстановок чи технік, а найголовніше— заручитися високою особистісною мотивацією.

Психотипи емоційно незрілих батьків

Психолог Ірина Млодик виокремлює три психотипи емоційно незрілих батьків. Одним батькам не подобається безпорадність маленьких дітей, їхня залежність від батьків. Другим, навпаки, самостійність і незалежність дітей. А треті поводяться як лихварі: все, що дали, змусять повернути.

«Скоріше виростай»

Цей психотип батьків нав’язує дитині дорослі моделі поведінки, наділяє її дорослою відповідальністю, доручає непосильні її віку завдання. Такі батьки вважають, щодитина має:

· забезпечувати їхній емоційний комфорт— підтримувати тишу, порядок;

· задовольняти їхні емоційні потреби:

- завжди доводити свою любов, прив’язаність;
–бути успішною в усьому і завжди;

· розв’язувати їхні проблеми;

· піклуватися про молодших;

· мирити батьків, які посварилися тощо.

Для незрілих дорослих дитинство нестерпне само собою, тож вони повністю ігнорують іпридушують свою дитячу частину. А тому їхня дитина завжди буде на самоті з власними проблемами й кризами. Вона завжди й усім буде зобов’язана батькам.

Утаких сім’ях дитина зазвичай жертва насильства й інцесту— дорослі використовують її у сексуальних, особистих, психологічних цілях. Утім, самі батьки користуються повагою оточення— «Яка чудова мама, прищепила дитині самостійність!».

«Я все для тебе зроблю»

Незрілі батьки цього психотипу намагаються дати дитині все те, чого їм самим бракувало у дитинстві. Вони проектують на дитину свого внутрішнього малюка— дефіцитарного і травмованого.

Такі батьки пригнічують дитячу волю, а гіперконтроль— єдиний спосіб взаємодії з дитиною. Утім, батьки впевнені— усе це лише на благо.

Чоловік у такій родині стає зайвим, адже дитина змушена замінити його навіть у ліжку. Психологічний інцест між матір’ю та сином— доволі поширене явище в сучасній українській сім’ї.

Батьки цього психотипу прагнуть завдяки дитині, її життю та енергії прожити своє непрожите дитинство й отримати «батьківську любов», якої їх позбавили власні батьки. Утім, у оточення цей психотип користується великою повагою— «Які чудові батьки, усе для дитини зроблять/придбають!».

«Тимені винен(-а)»

Цьому психотипу властива максимальна інфантильність та мінімальне усвідомлення дій. Нерідко такі батьки сприймають дитину як «обслугу», покликану піклуватися про їхнє нелегке життя й старість. Батьківські функції вони благополучно передоручають старшій дитині. Вона починає «служити» їм іжертвувати своїм життям та енергією.

Такі батьки сварять дитину за те, що вона захворіла, чимось отруїлася, десь поранилась. Вони не захищають її від принижень, докорів чи звинувачень збоку оточення. Усім’ях цього психотипу поширений інцест. Утім, мати завжди чудово грає здивування, якщо хтось випадково викриває сексуальне насильство батька над дітьми, про яке вона прекрасно знала.

Сучасне суспільство

У чистому вигляді ці батьківські психотипи трапляються рідко. Зазвичай поширені сім’ї, які поєднують риси кількох психотипів. Таких змішаних психотипів батьків у сучасному українському соціумі 70%. Це зазвичай емоційно незрілі, психологічно неготові добатьківства матусі й татусі, які однак «виховують» дитину, а той не одну.

70%батьків

емоційно незрілі та психологічно не готові до батьківства

У сучасному менталітеті все на виворіт — дитина є мамою чи татом для своїх батьків, син стає чоловіком для власної матері, донька— дружиною для батька, мати виконує роль батька, а батько— роль матері. Так народжується порушена ієрархія, розмиваються ідентифікація й межі. Дитина, яка живе у таких умовах, не може знайти своє істинне місце — місце дитини. Вона втрачає шанс на нормальне природне дорослішання. У дорослому житті її чекає віктимність, співзалежність, садизм, істерія, тотальне занурення впровину й сором, безвідповідальність та інфантильність.

Діти з розщепленою та скаліченою психікою, які виживають у просторі жорстокості та байдужості батьків, стають наступним українським поколінням і передають уже власним дітям те насильство, якого самі зазнали від народження.

За матеріалами Наталія ФІЛІМОШКІНА,
практичний психолог, Дніпро

Батьківська жорстокість: аналізуємо феномен

Жорстоке ставлення мамусь і татусів до власних дітей із року в рік набирає обертів. Так, за даними Державного комітету статистики та ЮНІСЕФ, 61,2% дітей в Україні зазнали щонайменше одного з видів психологічного чи фізичного покарання з боку батьків. Чому так відбувається? Чому батьки піднімають руку на власних дітей та ігнорують їхню індивідуальність?

Батьківська жорстокість доволі поширене явище, що має системний і хронічний характер. У 45-70% українських сімей діти зазнають насильства і приниження.

Жорстокість—різновид агресивної поведінки. Також під жорстокістю мають на увазі рису характеру людини, якій властиві:

· безсердечність, бездушність;

· прагнення завдавати страждань й отримувати від цього задоволення;

· повна байдужість до почуттів і потреб іншої людини, навіть дитини.

Агресивність притаманна і тваринам, утім, жорстокість характерна лише для людини. Що глибше людина приховує власну жорстокість, то сильніше вона проривається назовні.

Помилки сімейного виховання

Сім’я— «закрита організація», і те, що сталося або відбувається у ній, нерідко можна дізнатися через роки, а то й десятиліття.

Союз чоловіка та жінки формує нову систему, яка:

· або розвиватиме та формуватиме нові унікальні патерни поведінки;

· або зберігатиме патріархальність, деспотизм та відомі, засвоєні патерни поведінки, що вмайбутньому призведе до деградації.

Психологи-науковці, які досліджують проблеми сім’ї, стверджують, що спотворені батьківські установки здебільшого неєкінцевою причиною аномалій сімейного виховання і порушення взаємин між батьками й дітьми. У батьківських установках зазвичай проявляються особливості подружніх стосунків, ставлення до родини старших родичів— бабусь і дідусів, а також особисті якості дорослих членів сім’ї та дітей. Існує чимало чинників, які відіграють вирішальну роль у відчуженні батьків від дітей і порушують розвиток особистості дитини.

До найпоширеніших помилок сімейного виховання належать:

· хибні уявлення про особливості прояву батьківських почуттів, зокрема батьківської любові;

· недостатня психологічна компетентність щодо вікового розвитку дитини й адекватних методів виховного впливу;

· недооцінка ролі особистого прикладу батьків та єдності вимог, що висуваються до дитини.

Найпоширеніша характеристика більшості сучасних неблагополучних сімей— не вміння, а часом і небажання батьків будувати взаємини з дітьми наоснові розумної любові. Батьки сприймають дітей як приватну власність, інструмент для задоволення власних потреб, продовження своєї руки або ноги. Такі батьки вважають дитину ким завгодно, але не особистістю чи людиною, яка має власну долю та завдання.

Види жорстокого ставлення батьків

Серед основних видів батьківської жорстокості виокремлюють:

· фізичне або тілесне насильство;

· сексуальне насильство або розбещення;

· психічне або емоційне насильство;

· нехтування основними потребами дитини— моральна жорстокість.

Фізичне насильство

Фізичне покарання шкодить не лише фізичному, а й психічному здоров’ю дитини. Таке насильство призводить до деградації, дегуманізації та приниження особистості. Один з найтяжчих негативних наслідків фізичного насильства— ототожнення себе з агресором, тотальне уникання почуття провини— «Він сам винен у тому, що я його вдарив».

Фізичні покарання застосовують батьки, які:

· мають дитячі травми та образи, адже їхні власні батьки —
– били, принижували, ображали й морально тиснули на них;
– давали запотиличники безпідставно, аби закріпити виховний вплив;

· мають нестабільну психіку або намагаються самоствердитися;

· глибоко нещасні, розчаровані й пригнічені життям;

· є садистами і моральними виродками.

Сексуальне насильство

Сексуальне насильство або розбещення— залучення дитини за її згодою або без згоди до сексуальних дій з дорослим задля отримання ним задоволення чи вигоди. Дитина може усвідомлювати або не усвідомлювати такий фізичний контакт через функціональну незрілість або з інших причин.

Згода дитини на сексуальний контакт не дає підстави вважати його ненасильницьким, адже вона:

· не володіє повною свободою волі, оскільки залежить від дорослого;

· не може повною мірою передбачити негативні для себе наслідки сексуальних дій.

Психічне насильство

Найпоширеніший вид жорстокого ставлення батьків— психічне або емоційне насильство. Воно може бути тривалим, постійним або періодичним. Психічне насильство дитини має такі форми:

· відкрите неприйняття і критика;

· образи і приниження її гідності;

· словесні погрози та залякування;

· навмисна фізична або соціальна ізоляція;

· надмірні вимоги, які не відповідають її віку та можливостям;

· брехня та невиконання обіцянок з боку дорослих;

· позбавлення довіри.

Ці форми психічного насильства формують у дитини патологічні риси характеру та порушують розвиток її особистості.

Нехтування потребами

Батьки, які ігнорують основні потреби дитини, порушують її психо-емоційний стан й ставлять під загрозу її життя та розвиток.

Такі батьки найменше переймаються наслідками власної поведінки та«виховання». Жорстокі матусі й татусі ніколи не запитують себе, що з ними відбувається насправді, чому вони так поводяться? Насолода владою ібезкарністю затьмарює усі аргументи. І лише у надзвичайних випадках такі батьки звертаються по психотерапевтичну допомогу.

Мотиви жорстокості батьків:

· прагнення «виховувати»;

· жорстокість як самоціль— кричати заради крику, бити заради побиття;

· батьківство як непосильний тягар;

· патерни домашнього насильства у їхніх батьківських сім’ях;

· помста дитині за —
– невиправдані надії;
– власні негаразди, критичні ситуації у родині— безробіття, безгрошів’я абощо— тож батьки зганяють злість на дитині;

· заперечення індивідуальності дитини, нетерпимість до її характеру або темпераменту;

· самоствердження завдяки дитині;

· сприймання дитини як«власності»

· патологічні риси характеру, неспроможність контролювати себе, психічні порушення;

· соціальний контекст у суспільстві— культ насильства і вседозволеності;

Загальна характеристика феномену

батьківської жорстокості

Жорстокі матусі йт атусі ігнорують найважливіший постулат батьківського виховання— «Дитина нікому нічого невинна». Її завдання— рости, розвиватися і бути щасливою.

Справжня в психологічному сенсі агресія— мотивована дія, мета якої— завдати іншій людині болю ішкоди. Жорстока людината, яка застосовує до інших справжню агресію. Якщо така людина отримує від цього задоволення, тоді вона— жорстокий садист.

Агресивне ставлення так само шкідливе, як і недбале. Недбалість— нездатність робити добро для інших, несумлінне ставлення до обов’язків, інших людей тощо. Утім, ці два явища мають різні установки: мотивація агресивних та недбалих дій різна, проте агресивна недбалість також трапляється.

Американський психолог Стенлі Куперсміт(StanleyCoopersmith) виявив обернену пропорційну залежність між рівнем самоповаги особистості й рівнем її деструктивності. Така залежність помітна, зокрема, у ранньому дитинстві. Самоповага— важливий компонент Я-концепції особистості.

Типи агресивності

Агресивні риси характеру— наслідки агресивної поведінки. Постійні фрустрації та звичка реагувати агресивно формують у особистості сукупність рис характеру, провідною ознакою яких є агресивність. Зазвичай агресивні риси характеру поділяють надва типи:

· нормальні та здорові, як-от прагнення до суперництва й наполегливість;

· патологічніабо наближені до патологічних— ворожість, задерикуватість, гарячковість і підлість, граничний негативізм, бунтівливість та брехливість.

Причини агресивності

Закономірності розвитку. Дитина від народження має потреби, проте вона позбавлена можливості та здатності самостійного задовольнити їх. Суперечність між потребами та можливостями притаманна усім, однак у дітей вона проявляється найгостріше. Дитинчата багатьох тварин з’являються на світ готовими для самостійного життя або швидко стають самостійними. Діти, навпаки, тривалий час залишаються безпорадними. Це почуття спричиняє постійну тривогу, невдоволення, страх, фрустраціюі, як наслідок,— агресивність. Довге дитинство та залежність від інших— передумови розвитку агресивності. Тож якщо батьки постійно зайняті власними справами, у них виростуть агресивні, незадоволені життям діти.

Агресивні реакції дитини на фрустрацію— протест, гнів, прагнення змінити ситуацію— корисніші, ніж плач, надмірна покора, гранична конформність, принадні мрії або втеча від неприємної реальності. Тож тотально нищити дитячу агресивність не слід, навпаки, варто пом’якшувати її, сприяти тому, аби дитина виражала її у різних пропорціях, адекватних силі й значимості фрустраторів таі нших неприємностей життя.

Іноді діти пригнічують свою агресію або витісняютьїї, оскільки бояться реакції батьків. Утім, агресивні імпульси нікуди незникають: вони лише «консервуються» набагато років, а об’єкти агресії змінюються. У такий спосіб проявляється один з механізмів переміщення агресії— перенесення її у доросле життя. Тож агресія може проявитися у дорослої людини через багато років, коли вона вже забула свої дитячі фрустрації.

Підміна ролей і функцій. Нерідко батьки підкріплюють свої «повчальні» тиради запотиличниками, стусанами чигримасами. У такий спосіб дорослі формують у дітей умовний рефлекс— «неможна»— «боляче». Утім, закладені природою темперамент і безумовні рефлекси сильніші, ніж насильно прищеплені умовні рефлекси. Тож, коли батьки збільшують дозу покарань, це може призвести до раптових спалахів люті у дитини та руйнівних наслідків. Отже, жорстокі батьки припускаються величезної помилки. Адже дитина— не тварина, і батьки— не дресирувальники, а вихователі. Їхня головна мета— навчити дитину адаптуватися до навколишнього світу.

В клінічній практиці порушені дитячо-батьківські взаємини нині трапляються у 90% випадків.

45— 70%українських сімей,
де діти зазнають насильства і приниження

Спрощення світу. Соціальні психологи вважають, що масова демонстрація сцен насильства і вбивства, заохочення культу жорстокості вкіно і на телебаченні свідчать про те, що світ спрощується, стає примітивним. А де спрощення, там— інстинкти й жорстокість. Сучасне суспільство сприймає жорстокість як природне явище. Це створює живильне середовище для батьківської жорстокості, адже макро- та мікропроцеси взаємопов’язані й не існують одні без інших.

Молода матуся кидається з кулаками на свою стареньку матір і відчайдушно кричить: «Тиж говорила, що діти це круто! А я втомилася! Мене дістало бути матір’ю! Я хочу ходити в клуби і просто жити!». Старенька ж сидить на стільці звинуватою посмішкою і бубонить собі під ніс: «Я лише хотіла, як ліпше. Я невинна, це ти народила». У цей час нікому не потрібна дитина сидить на підлозі й плаче...

Амбіції та честолюбні мрії батьків, які вони прагнуть реалізувати завдяки дітям, а також соціальні шаблони на кшталт «Діти— радість іквіти життя» чи«Діти— сенс життя»— лише підживлюють батьківську меншовартість і неповноцінність, інфантильність і безвідповідальність.

Дитина, перевантажена батьківськими бажаннями і посланнями, уже немає права бути собою— спонтанною, імпульсивною, темпераментною, живою. Тож маємо замислитися...Чи хоче дитина бути сенсом батьківського життя? Чи зобов’язана вона приносити батькам лише радість? Чи, натомість, дитина прийшла у цей світ, аби творити власну долю та реалізувати свої завдання?

За матеріалами Наталія ФІЛІМОШКІНА,
практичний психолог, Дніпро

Слова, які допомагають дитині зростати

«Я тебе люблю»

У будь-якому віці, і в 2 місяці, і в 5 років, і в 15, дитина кожен день має чути «Я тебе люблю» — це базис її зростання. Діти почуваються спокійно і впевнено, коли знають, що їх люблять. Звісно, слова потрібно підтверджувати діями: проводити час разом, вислуховувати дитину, обговорювати її проблеми.

«Як чудово, що у нас народився саме ти»

Важливо, щоб з самого раннього віку дитина розуміла, що вона унікальна, відмінна від інших, особлива. Адже всі ми так чи так відрізняємося від інших. Частіше говоріть дитині про те, що її поява на світ — це найкраще, що трапилося у вашому житті. Особливо це важливо чути дітям, у яких є брати і сестри.

«У тебе вийде (Я в тебе вірю)»

Навіть невеликі завдання спочатку можуть здатися дитині такими, які складно чи неможливо виконати. Це стається через те, що дитина має ще обмежене уявлення про свої здібності. Саме тому для неї таке цінне батьківське заохочення. Завжди нагадуйте дитині про те, що у неї є можливість виконати будь-яке завдання. Якщо кожен день дитина чутиме, що батьки вірять у неї, вона навчиться долати труднощі і буде рости з почуттям впевненості в собі.

«Як пройшов твій день»

Кожного дня відбувається щось важливе, тож добре ввечері обговорити, як він пройшов. Якщо ця фраза буде звучати щодня, дитина звикне обговорювати те, що з нею відбувається. Утім є два нюанси:

●врахуйте різницю у важливості справ для вас і дитини. Загублений особливий листочок чи непобачений (на відміну від інших) жук або вдалий стрибок через калюжу для дитини так само важливий, як для вас підвищення чи завершений проект.

●питайте не «для галочки», тобто завжди слухайте відповідь, навіть якщо ви втомилися і голова забита зовсім не дитячими радощами і прикрощами, а дитина розповідає повільно і плутано. Якщо ви хочете зберегти контакт з дитиною в підлітковому віці, закладати фундамент для цього потрібно вже зараз. І немає кращого фундаменту, ніж звичка говорити щиро.

«Не здавайся»

Ми, дорослі, вже прекрасно знаємо про те, що пасувати перед труднощами безглуздо, і добре освоїли принцип «очі бояться, а руки роблять». Однак наші діти ще не знають цього, і найменші труднощі можуть здатися для них катастрофою. «Ніколи не здавайся» — нагадуйте дитині про це завжди, навіть якщо невдача здається серйозною. Кожній людини важливо знати, що вона має право на помилку. Право на помилку, пережиті невдачі і знання того, що тебе все одно підтримають — це одне з найважливіших переконань, яке дає дитині сім’я.

«Я тобою пишаюся»

Для дитини кожний крок великий: сам зав’язав шнурки, перший раз вийшов на сцену під час дитячого свята, написав перше слово. Це справжні досягнення. Покажіть дитині, що ви цінуєте її успіхи. Це дасть їй сили для нових досягнень і відкриттів.

«Давай обіймемося»

Обійми здатні знімати стрес, покращувати фізичне і психологічне здоров’я. Крім того, якщо дитина «недоотримує» необхідну кількість обіймів, вона може вирости байдужою, не здатною любити. А для дорослого обійми можуть стати «паличкою-виручалочкаю»: не знаходите слів, аби втішити дитину або не знаєте, як підтримати її чи показати свою любов — обійміть.

Відомий американський психолог Вірджинія Сатир стверджує, що дитині для виживання потрібно 4 обіймів на день, для того щоб вона відчувала себе добре — 8, а для того щоб вона росла і роз- вивалася як особистість — 12.

«Я з тобою»

Важливо підтримувати дітей у важких ситуаціях. А ще важливо давати дитині свободу вибору, рішень, дій. Тож частіше нагадуйте дитині, що вона в будь-який момент може на вас розраховувати. Дитині буде набагато легше долати труднощі з думкою про те, що вона не самотня, що в скрутну хвилину їй на допомогу прийдуть батьки.

«Ти розумний»

Дитині важливо знати, що вона розумна/вправна. Час від часу дитина може орієнтуватися на успіхи однолітків, тож може вирішити, що не володіє розумовими здібностями чи вміннями. Це призведе до того, що за найменших труднощів дитина буде пасувати, а далі картатиме себе за власну дурість. Уникайте висловлювань, які могли б знизити самооцінку дитини. У кожному разі хваліть її розум.

«Дякую»

Не забувайте дякувати дитині, якщо вона прибрала за собою іграшки, допомогла вимити посуд або витерти пил. Неважливо, наскільки добре у неї це вийшло: вказати на помилки ще буде час. Насамперед слід подякувати за прагнення допомогти. До того ж, це чарівне слово не тільки зближує і мотивує, а й вчить ввічливості.

Пам’ятайте!

Кожне наше слово, сказане дитині, залишає слід в її душі на все життя і позначається на характері, уподобаннях, ідеях тощо. Картина світу дорослої людини складається також і з того, які слова на свою адресу вона щодня чує від близьких.